-
Парканна естетика.
Паркани, всюди паркани. Схоже, хтось щиро вважає: «Чим більше парканів — тим безпечніше. І красивіше. І взагалі, кому заважає милуватися сіткою-рабицею замість парку?» -
«Стидна» плитка.
Кладуть плитку за принципом «Господи, допоможи». Уже за дві зими вона має власну топографію, історію травм і глибоку образу на укладальників. -
Ларькоцид.
Немає кіоску на вільному клаптику землі? Хтось упустив можливість заробити! Терміново виправляємо! Ставимо три — для надійності! -
Кислотна реклама.
Яскравіше! Ще яскравіше! Ще! Логіка проста: чим очам болючіше, тим гаманцю веселіше. Місто повинно виглядати як розсадник дешевих нічних клубів. -
«Люди почекають».
Нема переходу? Пішоходам незручно? Подумаєш! Ми тут працюємо для машин! Люди — істоти гнучкі, перелізуть. -
«Давайте ще поверх».
Є клаптик землі? Ліпи 25 поверхів! Що район для малоповерхової забудови? Та кого це хвилює, крім якихось нитіків? -
Туалети як квест.
Знайти міський туалет — квест рівня «Форт Буаяр». Програв? Ласкаво просимо в кущі. -
Шрифтовий тероризм.
Три шрифти в одній вивісці, без узгодження, без любові, без навіть базового розуміння композиції. Чистісіньке безумство у векторі. -
«Модно-немодно».
Кожні 5 років мода змінюється: спочатку все плиткою залити, потім бруківкою, потім бетоном, потім знов плиткою… бо «ну зараз так роблять». -
Ландшафт за залишковим принципом.
Дерева? Клумби? Газони? Залишимо півтора кущі самотньо на бетонній пустелі. Люди ж у цей світ прийшли заради паркування, а не природи.
Мораль:
Якщо думаєте, що це просто жарт — вийдіть на вулицю будь-якого середньостатистичного українського міста.
Придивіться.
Це не жарт. Це будні.